Сімейне виховання, нажаль, не обходиться без покарання.Часто трапляються випадки побиття дітей батьками. Особливо часто таке трапляється в неблагополучних родинах. Побиття, особливо жорстоке, завдає дитині болю, страждання, приниження, спричиняє образу, розчарування. Чи може з цим упоратись тендітна дитяча психіка? Страшно те, що шкода від психічних та фізичних травм, завданих батьками, є непоправною.

Вразити ніжну душу дитини дуже легко. Як часто батьки зривають на дитині накопичені негативні, емоції, доходячи до побиття, а потім, отямившись, шкодують про вчинене, бачачи неадекватність покарання і беззахисні сльози свого дитятка. А хтось і не отямиться, і не побачить...

Похвала чи покарання: чи стане навчання в радість?

Дитина ображається, віддаляється від батьків.Замість любові і поваги в її душі оселяється страх, а потім і ненависть; вона оздоблюється, стає агресивною, жорстокою.У майбутньому такими самими методами вони несвідомо виховуватимуть своїх дітей. Відомо чимало випадків, коли фізичне насильство на все життя змінило ставлення дитини до рідних.Страх перед насильством може спонукати до втечі з дому,тому що дитина не відчуває там свій дім. Наведу гарні строки з пісні що значить справжній дім, доречі не тільки для дитини, а й для дорослого - кожної людини... Подумайте про це! 

Дом, как известно всем давно,
Это не стены, не окно,
Это не стулья за столом -
Это не дом.

Дом - это там, куда готов
Ты возвращаться вновь и вновь:
Яростным, нежным, добрым, злым -
Еле живым.
Дом - это там, где нас поймут,
Дом - это где всегда нас ждут,
Где позабудешь о плохом -
Это твой дом.

А постійне побиття, приниження, жорстоке поводження - навіть до спроби самогубства призводять. Діти із неблагополучних родин найчастіше поповнюють ряди хуліганів, жебраків і злодіїв, алкоголіків і наркоманів, тих, кого відносять до категорії неповнолітніх злочинців.

А це ж наші діти, наше майбутнє!

Похвала чи покарання: чи стане навчання в радість?

Батьки несуть відповідальність за долю своєї дитини, за її нормальний розвиток.

Вони карають дитину, а хто карає їх за скривдженні дитячі душі, за скалічені долі?

«П'ятирічний хлопчик випадково випустив на підлогу кришталеву вазочку. Батько люто побив його за це, поламав синові ключицю. Потім відвіз дитину до травматології, пояснивши травму тим, що син, мовляв, упав із дивана.Повірили.Сина вилікували. Через пів року батько знову жорстко побив хлопця за якусь незначну провину.Син став заїкатися.Батько бив його ще не раз, крики хлопця чули сусіди, але ніхто не допоміг. Із роками він став замкненим, озлобленим, упертим, збудливим, зганяв свою злість на молодших дітях. Зрештою, потрапив у дитячу колонію».

Звичайно, у цьому випадку наявний комплекс причин, які визначили подальший розвиток хлопчика, але одна з найважливіших — жорстокість батька.

Часті конфлікти між батьками і дітьми призводять до збільшення проявів брутальної з боку дітей, підлітків (особливо всі наслідки дитинства буйно квітнуть у підлітковому віці), демонстрації ними непокірливої та зухвалої поведінки. Внаслідок цього відбувається утвердження таких негативних рис характеру, як агресивність, конфліктність, озлобленість.

Щоб уникнути формування агресивності, потрібно будувати виховання за принципами співпраці, взаєморозуміння, та взаємоповаги. Можна лише шкодувати, що не в кожного вихователя, батька чи матері вистачає терпіння послідовно розвивати добрі начала в дитині, заохочувати за успіхи і шляхетні наміри, не зловживаючи осудом за кожну помилку.

Похвала чи покарання: чи стане навчання в радість?

Який же спосіб уникнення покарань? Відповідь проста — профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям ще до їх здійснення.Краще запобігти, ніж потім — карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі: чому так робити не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання тягне за собою. А ще треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, бачити заздалегідь наслідки скоєного. Звичайно, легко сказати, та не легко зробити. Але ж ніхто не стверджує, що навчання і виховання — це легко.

Однак ми повинні виховувати правильно, бо відповідаємо за наших дітей. Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона «всмоктує» все, що дають їй дорослі. Чим буде насичуватись її розум, наповнюватись її душа, залежить, головним чином від нас.

Похвала чи покарання: чи стане навчання в радість?

Маю надію. що покарання, як засіб виховання, ще недовго залишаться в нашому житті. Але для того, щоб позбутися цього, треба дуже багато змінити у суспільстві, в культурі, системі виховання.

Перед усім має змінитися сама людина. На цьому етапі треба хоча б форми покарання вибирати, враховуючи індивідуальні особливості дитини, її емоційний стан, мотиви поведінки, специфіку духовного світу. І добре було б взагалі відмовитись від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі. Тільки тоді виховний вплив дорослого досягатиме мети, стимулюватиме до оптимальних дій.

Якщо справа дійшла до покарання...
• Покарання має бути співмірним із вчинком дитини.(Його треба обговорити та пояснити дитині. Тілесних покарання треба позбутися, викреслити з методів виховання).
• Не можна карати ігноруванням. Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.
• Краще позбавити її чогось приємного, ніж використовувати каральні заходи.

Покарання можна пояснити як природний наслідок негативної поведінки.Ті неприємні моменти, які відчуває покарана дитина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або ображеного дорослого, як перемогу дорослого у «війні» з дитиною.

А також покарання - це не злиття своїх емоцій на дитину. Треба самому заспокоїтись, а потім разом з дитиною прийняти сумісне рішення, разом обговорюючи!!

! Важливо, щоб не лише дорослі, а й дитина розуміла, для чого її карають (не тільки за що, а для чого). Якщо не вимила посуд, можна пояснити, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, які усі люблять, і що так само цим засмучені, як і вона.І запропонувати,альтернативу(або разом подумати,що можемо зробити) яка влаштує кожного, наприклад: давай, тоді разом помиємо посуд и разом зробимо пиріг, - тоді ми встигнемо......

Не забувайте, що взаєморозуміння, спостереження, увага до почуттів вашої дитини,її думки, ідеї — це золотий фонд взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів ( не тільки для дітей, а й дорослих)!

 ПРО ПОКАРАННЯ. 

Правила для всіх:

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному. Воно повинно бути з повагою до особистості,без принижень.Більше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не заперечує. Однак той, хто карає, часто забуває подумати.
2. Якщо є сумніви карати чи не карати – не карайте. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!!!!
3. За один раз – одне. Навіть якщо одночасно вчинено незліченно багато проступків – покарання може бути суворе, але лише одне та разом обговорене.
4. Покарання – на рахунок любові, не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
5. Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле.
6. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпаний і вибачений – сторінка перегорнута. Не заважайте починати життя спочатку!
7. Без приниження. Покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки в зворотному напрямку!
8. Не покарання повинна боятися дитина, не гніву, а вашого засмучення.

За матеріалами методичного посібника "Правовиховна робота в школі"

 Автор Шеремет Інна Юріївна,
соціальний педагог СЗШ І-ІІІ ст. № 18, м.Вінниці

                                                                                         Укладач статті Поліщук О.О. шкільний психолог