1. ТИХО! Вмійте слухати.
  Ситуація: він скаржиться: «Наша математичка погана і несправедлива! Вона поставила мені двійку, бо я просто забув зошит».
  Звичайна реакція: у відповідь на схвильовані слова дитини ми схильні або применшити значення проблеми («Гаразд, це не так важливо»), або звинуватити її («Нічого дивного, ти вічно все забуваєш!»), Або обірвати забороною («Не говори так про вчителя!»). Або ж, намагаючись допомогти, ми починаємо коментувати, даємо поради і вказівки. Але вони вбивають в дитині бажання висловлювати свої почуття. Марно пояснювати дитині, що ви б впоралися з ситуацією краще за неї. Та й потім, чи впевнені ви, що правильно зрозуміли суть проблеми? За скаргою «Мені не подобається ця вчителька» може ховатися «Я не справляюся» або «Мене образив товариш».
  Ваша мета: посилити ваш зв'язок з дитиною і навчити її справлятися з труднощами.
  Слухати дитину - значить приділяти їй увагу, поважати її почуття і здібності.

 А проблему нехай дитина вчиться вирішувати сама. Все, що їй потрібно, -  це,трохи вашого часу, щоб поділитися своїми емоціями і подумати над ситуацією, разом при потребі продумати шляхи виходу.Часто досить мовчки достатньо вислухати її. Іноді пряме запитання «Що сталося?» допомагає дитині висловити
свої почуття і виробити власну позіцію. Не страшно, якщо спочатку дитина відповість: «Не знаю». Вона  може і не знати, поки спокійно не подумає або разом з вами не обговорить.
  Нова установка: дитина затіває розмову? Тсс! Зараз не час говорити - дивіться на неї і слухайте. Підбадьорена вашою довірою, вона відчує в собі сили. І буде вам вдячна!

2. Пропонуйте вибір!

Щоб ваші діти вас слухали (2 ч.)

  Ситуація: дитина не помила посуд або не зробила уроки.
  Звичайна реакція: «Помий посуд!», «Негайно сідай за уроки!». Підкоряючись, дитина перестає відчувати свою індівідуальність. Ми нею керуємо, а вона - всього лише виконавець. У таком разі вона не навчиться самостійно брати свідомо відповідальність за свій вибір і керувати своїм життям. Крім того, помити посуд за власною ініціативою і з примусу - зовсім не одне і те ж. Велика різниця, хто ти - суб'єкт або об'єкт. Наказуючи, ми доб'ємося того, що дитина зробить те, що нам потрібно, але це не допоможе вирости дитині відповідальною людиною.
  Ваша мета: навчити дитину робити вибір, організовувати своє життя і свідомо відповідати за себе.Щоб відчувати себе суб'єктом своїх дій, контролюючи своє життя, необхідно мати вибір.Навіть якщо вибирати можешь тільки час або спосіб виконання доручення.Розуміння того, що вибір є, дозволяє відчувати себе вільною людиною і відчувати, що ти сам ініціатор кожної своєї дії. А це дає впевненість в собі і усвідомлення своєї самостійності.
  Нова установка: щоб не визивати у дитини опір, пропонуйте їй вибір (замість того щоб командувати).
Наприклад: «Можеш помити посуд зараз або коли повернешся з прогулянки», «З чого тобі приємніше почати - з математики або англійської?».
  Підказка: поважати  потреби  дитини в самостійності, а не в тому, щоб маніпулювати нею, домагаючись її сприяння.

 3. Говоріть коротко.

  Ситуація: кросівки дитини валяються посеред коридору.
  Звичайна реакція: ми схильні перебільшувати значення її необережності. Наш тон зазвичай раздратований, а значить, агресивний і до деякої міри обвинувачувальний. На що ми сподіваємося?
Що дитина визнає помилку і виправиться. Так іноді і відбувається, поки вона маленька ... Але, ставши постарше і звикнувши до наших зауважень, вона перестає нас слухати після перших же слів! Ми ж, починаємо дитину відчитувати, наводимо порядок замість неї.
  Ваша мета: привчити дитину стежити за кросівками і взагалі за своїми речами.Звертаючи до цих речей увагу, ви поступово навчите дитину тому відношенню до власних речей, якого ви від неї чекаєте.

Щоб досягти мети швидше і без конфліктів, будьте короткі!

  Звичайно, одного нагадування буде недостатньо, щоб вона сама прибрала  кросівки або пам'ятала про сумку зі спортивною формою. Особливо, якщо вона вже звикла до зауважень або до того, що це роблять замість неї. Але все одно результатів довго чекати не доведеться - ні вам, ні їй.Тут необхідний час і терпіння, щоб виробилась корисна свідома звичка.
  Нова установка: по можливості говоріть одне єдине слово. Просто звертайте увагу дитини до предмету. Вимовте спокійно: «Кросівки!»

Памятайте про тон голосу - він повинен виражати звичайне нагадування.

Ви відчуваєте, як накочується роздратування? Заспокойтеся. Можливо, залиште кросівки посеред коридору, щоб дитина подумала про те, щоб їх зняти і не забруднювати підлогу в кімнаті ...

 4. Проводьте час разом.

Щоб ваші діти вас слухали (2 ч.)

  Ситуація: він бешкетує, отримує погані оцінки, ваші відносини псуються ...
  Звичайна реакція: моралі, покарання ... Нам здається, так ми спрямовуємо дитину на правильний шлях. Але в дійсності доб'ємося одного: дитина втратить до нас довіру, замкнеться в собі, і в кінцевому рахунку проблеми загостряться. Адже чим спровоковані дитячі витівки? Невдоволенням самим собою, зростаючим почуттям тривоги і самотності, які рано чи пізно ще більш усугублять її дивну поведінку. Зайняті повсякденними клопотами, ми часто займаємося дитиною між іншим, стежимо лише за тим, щоб вона зовсім не розпустилася. Але якщо батьки не знаходять для дітей часу, ті швидко починають відчувати себе нецікавими для них.

І поки діти не отримають своєї порції уваги, не варто розраховувати, що їх поведінка зміниться на краще.

  І, звичайно, не варто чекати першого кроку від дитини - «нехай вона спочатку зміниться, а потім я нею зацікавлюсь». Адже якщо квітка поникла ви не будете чекати, поки вона знову розквітне, щоб полити її!
  Ваша мета: зробити так, щоб дитина відчула себе коханою, а у вас була можливість обговорити з нею причини її поведінки.

  Перш ніж вичитувати дитину, згадайте, скільки уваги ви їй приділяєте.

Дитячий розрахунок простий: мама і тато на мене дивляться, слухають мене - значить, я їм цікава/ий, я залучений в їхнє життя, я теж їх слухаю, я їм допомагаю.Насправді, дитина все відзеркалює від батьків, як до неї, так і вона до них...
  Нова установка: приділяйте дитині кожен день 10 хвилин щирої уваги.
  Підказка: демонструвати любов дитині, яка пустує ... Але на те ми і дорослі! Присвятити тільки дитині мінімум десять хвилин свого часу, не розмовляючи при цьому по телефону і не прибираючи квартиру, - вам здається, це занадто багато? Можна почати з двох хвилин і поступово збільшувати цей час.

 5. Діліться інформацією.

  Ситуація: дитина бере два апельсина, з'їдає тільки один, а другий апельсин очищує і кидає на кухонному столі.
  Звичайна реакція: наказати («Негайно прибери апельсин і викинь кожуру!»). У відповідь від дитини можна чекати трьох реакцій: вона або послухається, або ухилиться, або відкрито буде ухилятися. Але навіть якщо послухається, надовго її поступливості не вистачить. Зовсім скоро дитина просто перестане слухати, а потім і відверто збунтується.

Існує й інша небезпека: наказуючи, ми добиваємося покірливості, але дитина не вчиться діяти за власним розсудом. Ми змушені щоразу повторювати свої вимоги, але під час нашої відсутності дитина не буде свідомо проявляти власної ініціативи з цього питання. Нам здається, що ми своїми вказівками пояснюємо їй, як слід чинити. Але це помилка. Структура фрази стирає інформацію, яка в ній міститься.
  Ваша мета: розвивати у дитині почуття свідомої відповідальності.
  Їй необхідно навести порядок в своїх думках і усвідомити коло своїх обов'язків. Щоб допомогти, пояснюйте, показуйте, давайте дитині орієнтири. Поступово вона засвоїть та упорядкує  інформацію. У цьому випадку дитина не виконує наші вказівки, а працює над власним мисленням та розвивається.
  Нова установка: давайте дитині точні вказівки щодо того, що їй слід робити.
  Щоб збільшити шанси на те, щоб дитина сама стала робити свідомі та правильні вчинки, навчайте її: «Апельсин, який ти не з'їв\ла, кладеться в холодильник, а кожуру викидають у відро для сміття».

Важливо стежити за своєю інтонацією і не повідомляти дитині те, про що вона і так знає, на кшталт: «Відро для сміття - це місце, куди викидаються відходи».
• Він справедливо розсердиться:
• «Ти мене за дурня тримаєш?»

Продовження далі у ч.3

 За матеріалами книги:
20 шагов к тому, чтобы ваши дети вас слушали.
 Изабель Фийоза
Укладач статті Поліщук О.О. шкільний психолог