6. Описувати проблему.

  Ситуація: на підлозі в кухні розбитий стакан або на килимі в кімнаті велика пляма від варення.
  Звичайна реакція: «Це хто зробив?», «Ти ще й склянку розбив?». Звинувачення, пошуки винного ... Скільки розтраченої енергії, приводів для сварок і образ на пустому місці! Хіба так уже й важливо нам знати, хто винен? А дитина, чуючи це все в свою адресу «Ти розбив\ла склянку, ти що, взагалі не здатен\на ні за чим стежити?», - від таких слів дитина відчуває себе приниженою. Ми принижуємо дитину ще більше, якщо наводимо порядок замість неї, тим самим ніби заперечуючи її здатність виправитися.

  Ваша мета: навчити дитину наводити порядок самостійно.

 Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

Перше, що потрібно зробити, - усунути непорядок. Описуючи те, що ми бачимо, ми допомагаємо їй зосередитися на тому, що необхідно зробити: «Тут пролите варення, скоріше, нам потрібна губка!» Такий опис підштовхне дитину до дії, дасть їй змогу відчути свою частку відповідальності. Залучаючи увагу дитини до проблеми, до справи, яка вимагає виконання, ми поступово навчимо її проявляти ініціативу.

Нова установка: як можна частіше просто описувати те, що ви бачите.
• Скажіть ніби ненароком: «Кішка, схоже, зголодніла», або «У цій кімнаті не пройдеш, не наступивши на що-небудь», або навіть «Я бачу, тут один хлопчик\дівчинка ніяк не всядеться за завдання з математики...».
• Фраза на кшталт «Я бачу, двоє хлопців націлилися на один шматок торта» дозволить не ставати на бік одного з дітей.

 7. Називайте відчуття та почуття дитини.

  Ситуація: дитина приходить в сльозах. «Антон обізвав мене дурнем при всіх», «Мені тиснуть брекети, не хочу їх більше носити» ...
  Звичайна реакція: дитині погано? Ми тут же скипає. Хочемо самі вирішити проблему, звести рахунки з кривдником замість дитини. Або, користуючись нагодою, ділимося життєвою мудрістю («Знайшов кого слухати, хіба мало нерозумних на світі!»). Або заспокоюємо («Ти перебільшуєш, напевно не так вже й боляче!»). Або даємо здорові поради («Тобі слід вчинити так-то і так-то»). Або звинувачуємо («А сам-то ти йому що зробив?»).
  У відповідь дитина замикається в собі, стає агресивною... Дивовижна справа, чим старанніше ми втішаємо або намагаємося вирішити проблему, тим гостріше дитина відчуває, що її оцінюють, не розуміють, відкидають. Поступово вона починає приховувати свої почуття, перестає ділитися своїми труднощами.

Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

  Ваша мета: навчити дитину справлятися з важкими ситуаціями.
  Буває, дійсно необхідне втручання батьків.Але набагато рідше, ніж думають вони самі. Будь-яка наша участь, навіть сама доброзичлива і доречна з нашого боку, сприймається дитиною як осудження, як недооцінка її здібностей вирішити проблему самостійно.У більшості випадків дитині потрібно одне - співпереживання. Воно живить дитячу впевненість в собі і в нас.Знайшовши розуміння, дитина відчуває сили і готовність впоратися з життєвими іспитами.

 Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

  Нова установка: висловлюйте словами почуття дитини.
«Ще б пак, дуже прикро, коли тебе висміюють на очах у друзів ...» «Я знаю, брекети стягують зуби, та й взагалі приємного мало носити цю штуку».Називайте те, що бачите, але не інтерпретуйте!

 8. Висловлюйте свої очікування.

  Ситуація: дитячий чистий і брудний одяг упереміш розкиданий по підлозі в кімнаті дитини.
  Звичайна реакція: «Ти абсолютно не стежиш за своїми речами!», «Ти якесь покарання, а не дитина!». «Ти, ти, ти ...» - ми говоримо з нею про неї ж саму. Звинувачуємо, принижуємо, наголошуючи на тому, що «у неї не так. Вона при цьому не чує сенсу звернених до неї слів, тому що першим ділом намагається захиститися! (Тобто при нападі, звинуваченні... в першу чергу зазвичай у кожної людини йде захисна реакція).

Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

  До того ж дитячий мозок сприймає твердження батьків («Ти нестерпний») і.т.д як визначення. І дитина починає цим визначенням відповідати! (Тобто, раз ви до мене так ставитесь, - то буду такою).
  А може, ви з тих, хто боїться висловити свій гнів, боячись втратити любов дитини? Або вам доводиться наводити порядок замість своєї дитини? Тоді з чого б їй змінюватися? Промовчавши, ми нічому не навчимо дитину, а покарання тільки відвернуть її від суті проблеми. Як же бути?

  Ваша мета: схилити дитину до взаємодії.Направте дитячі роздуми і енергію на вирішення завдання. Висловлюйте свої очікування, а не підкреслюйте її промахи. Сформулюйте свої потреби і почуття - кожна дитина, як правило, готова їх поважати, особливо якщо її також поважають.Немає кращого способу поставити  дитині рамки поведінки таким чином, коли ви щиро поділитеся наприклад таким:
• «У мене поганий настрій, я хочу побути в тиші».
• У центрі уваги - ваша потреба (тиша), а не ваше роздратування.
І дитина прислухається: вона рада зробити щось заради вас, а не проти себе. Навіть гнів, виражений «від першої особи, тобто від я », не зруйнує ні впевненості дитини в собі, ні його довіри до вас.

  Нова установка: описуйте те, що відчуваєте. Ви маєте право відчувати гнів і говорити про це. Висловлюйте свої потреби. «Я дуже не люблю, коли одяг розкиданий. Я чекаю, від тебе, що твої речі будуть розкладені по місцях».Можна додати, - "Я б була від цього дуже задоволена, якщо тобі треба допомога, то ми можемо разом це зробити". Спостерігайте за реакцією дитини, її діями, - вони багато чого вам підкажуть.

  Підказка: перш ніж сердитися, переконайтеся, що ви ясно виклали своє прохання, очікування і дитина це вірно зрозуміла і ви разом визначили коли вона зможе це зробити (тобто дали певну свободу вибору).

9. Покажіть, що ви уважні.

 Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

  Ситуація: дитина приходить дуже задоволена. «Тату, дивися, що я намалювала\в!», «Мамо, ти бачила, як я швидко біг\ла?».
  Звичайна реакція: найчастіше ми обмежуємося вигуком:«Яка краса!» або «Молодець! Відмінно пробіг! "Немов він приходив за оцінкою. Однак навіть висока оцінка залишається оцінкою, з усіма наслідками, що випливають: залежність від неї дитини, почуття приниженності, сумніви. Нерідко дитина не вірить в компліменти: «Ти так говориш, бо мене любиш». Звичайно, завжди приємно, коли хвалять. Багато дітей просто потребують похвали, знову і знову вимагаючи підтвердження: «Мам, як у мене вийшло, добре?» Але в глибині душі вони продовжують сумніватися: чи дійсно я такий хороший\а, молодець?

  Ваша цель: допомогти дитині відчути в собі справжню впевненість.
  Вона повинна сама побачити власні досягнення того, що вона зробила, а також впевнитися, що ваша цікавість до її творчості - справжня.Називаючи деталі, «переказуючи», те, що ви побачили, таким чином ви дійсно показуєте дитині вашу справжню зацікавленість її особистістю. Вона ловить кожне ваше слово. Для дитини цінність її досягнень вимірюється кількістю деталей, які відмічені її батьками, тобто приділеною увагою.

  Новая установка: описуйте те, що ви бачите, будьте точні в деталях."Так, ти хотіла намалювати собачку. Тут у тебе чітка лінія, а тут тоньше.Звісно, я бачила:ноги так і миготіли".

«На всій дистанції у тебе був дуже зосереджений вигляд. А на третьому колі ти вже йшов другим! »
Чим ви уважніше, тим вам простіше бути щирими. Вигукнувши «Як красиво!» при вигляді невдалого малюнка, ви ризикуєте втратити довіру дитини. Наші діти все добре відчувають і бачать вас наскрізь!

10. Пишить записки.

  Ситуація: на вашому письмовому столі сліди фарби.
  Звичайна реакція: «Це що таке? Про що ти думаєш? І за що мені така дитина! В покарання ти залишишся без ... »
  Іноді у нас вистачає самовладання домогтися від дитини того, щоб вона прибрала за собою, але частіше, не бажаючи загострювати сітуацію, ми робимо це самі. Що в результаті? Дитина перечікує бурю! Вона думає: «Мама сердиться». Але їй не приходить в голову: «Я повинен\на уважніше стежити за тим, куди кладу руки».

 Ще більш ризикована реакція - покарання. В такому випадку у дитини залишиться відчуття, що вона вже разплатилася. Звільнена від почуття провини, дитина навряд чи стане більш уважною у майбутньому. Багаторазові нагадування теж не діють. Маленьких крики лякають, а старші просто затикають вуха. Ні ті, ні інші не сприймають сенсу того, що ми їм говоримо, - настільки форма пригнічує зміст.

  Ваша мета: допомогти дитині усвідомити свою відповідальність.
  Розклеюйте записки з нагадуваннями! У дитячій кімнаті, на комп'ютері, на холодильнику ...Цей прийом ефективний в дуже багатьох випадках, тому що дитина подумає: «Батьки потрудилися це написати, значить, це важливо».
Адже дитина не навмисно забруднила ваш письмовий стіл. Просто поклала руки, задумавшись про щось, відвернулася... А записка нагадає дитині її жест ... Прочитавши її, вона, мабуть, кинеться відмивати фарбу. А якщо ні? Якщо ви вже привчили її, що робите це замість неї? Тоді допоможе інша записочка: «Той, хто залишив сліди фарби, знайде губку на раковині».

  Нова установка: щоб звернути дитячу увагу, пишіть! Розклеювати по дому свої прохання, побажання, списки того, що необхідно зробити, ніжні слова, подяки ...

 Щоб ваші діти вас слухали (ч.3)

Коротенька записочка на двері принесе бажаний ефект:«Я у нестямі! Мій стіл забруднений фарбою!» І підпис: «Розсерджена мама».Не повторюйтесь, ваші повідомлення повинні бути різноманітними. Побільше гумору! І варто завжди пам'ятати, що наші діти бажають нам тільки найкращого!

Продовження далі у ч.4

 За матеріалами книги:
20 шагов к тому, чтобы ваши дети вас слушали.
 Изабель Фийоза
Укладач статті Поліщук О.О. шкільний психолог