Міфи батьків, щодо їх участі у вихованні:

1) Батьки несуть відповідальність за те, щоб діти були щасливими, діяльними та повноцінними дорослими (міф частково закріплений законодавством). Насправді - батьки, опікуючи дітей, створюють лише умови для цього. У підлітковому віці додається нове завдання - допомогти набути незалежність та прийняти відповідальність за власне життя;

2) Підлітки не мають права на помилки. Розвінчати цей міф батькам може допомогти пропозиція згадати власну помилку, яка допомогла отримати важливий досвід і зробити значущі висновки;

3) Батьки не мають права на помилки. Насправді, що тут сказати, якщо всі ми - люди, а кожна людина може помилитися і головне при цьому розпізнавши та усвідомивши свою помилку - виправити її вчасно;

4) Батьки краще за дітей знають, що їм потрібно, розуміють їх ліпше, ніж ті самі себе. Насправді батьки іноді не вміють навіть розмежувати бажання дітей і їх потреби;

5) Батьки повинні любити своїх дітей за будь-яких обставин. Насправді духовний зв’язок (любов) існує в будь-яких ситуаціях, але це не означає, що будь-яка поведінка дитини завжди повинна подобатись і заохочуватися. Батьки мають право сердитися на дитину і конструктивно проявляти навіть свої негативні емоції;

Щодо участі батьків у вихованні. 

6) Батьки повинні мати владу над своїми дітьми. Насправді діти впливають не меншою мірою на батьків, аніж вони на них, бо вміють використовувати слабкості батьків. До того ж підлітки стають умілими маніпуляторами через те, що інші способи прояву владності: гроші, уміння, громадські зв’язки - їм поки що недоступні. Діти - особи з вільною волею, вони мають право на вільне волевиявлення, на самовизначення;

7) Знання про те, як бути гарними батьками, приходить само по собі. Насправді частіше ми наслідуємо прийоми виховного впливу власних батьків, іноді неефективні і навіть згубні або просто застарілі. Потрібно набувати певних навичок, відмовляючись від стереотипів і неефективних неусвідомлюваних шаблонів.

Деякі істини, які протистоять міфам:

1) Будь-яка поведінка має причини; щоб впливати на поведінку, потрібно її розуміти. Кожна людина (свідомо чи несвідомо) намагається чинити якнайкраще, схильна самовиправдовуватись, якщо вчинки не є доцільними. Незнання і нерозуміння потреб дитини, мотивів її поведінки призводить у разі використання сталих методів впливу до ефекту «самопосилення порушення»: чим більше дитина прагне самостійності і чим більше батьки намагаються її контролювати, тим більше вона намагається вийти з-під контролю; 

2) Більшість дітей зазнає подібних ускладнень. Ви не одні. Пояснить це самим собі,згадайте знайомих дорослих, які свого часу були «важкими» підлітками, а тепер є цілком гідними людьми - це допоможе вам знизити надмірний тиск ситуації,надмірну тривогу чи почуття провини;

3) У батьків також є права на увагу, повагу, порозуміння, свободу тощо. Якщо якісь прийоми не спрацьовують, спробуйте щось інше;

4) Батьки мають право на помилку. Чим помилки відрізняються від досвіду - проаналізуйте вимоги (вірогідно надмірні і нереалістичні) до себе, як до людини, яка має певні виховні обов’язки:

Батьки користуються виховними прийомами, які раніше спрацьовували, але тепер не є ефективними й спричиняють лише поглиблення протиріч. Серед цих прийомів залякування, підкуп, гіперконтроль, покарання, маніпулювання почуттям провини, ігнорування тощо...

Нерозуміння мотивації підлітка, відчуття втрати контролю над підлітком і над виховною ситуацією в цілому призводить до відчуження від нього, подальшої втрати розуміння та контролю.

5) Втрата емпатії як основи спілкування батьків з дітьми ілюструє, наприклад, ситуація, коли мати не може виконати просте «перевтілення» - поставити себе на місце власної дочки і описати (хоча б гіпотетично), що вона відчувала, про що думала в момент конфлікту; 

6) Для багатьох батьків, актуальною є проблема свідомої саморегуляції емоційних станів. Ситуація спілкування з підлітком спроможна викликати в когось з них агресивність, або, навпаки, розгубленість і навіть страх, які зводять нанівець усі спроби конструктивного розв’язання протиріч. Тому вчиться саморегуляції.

Щодо участі батьків у вихованні.

В основі будь-якої небажаної поведінки дитини можуть міститися такі цілі:

• Вимога уваги або комфорту;
• Бажання показати свою владу або демонстративне непідкорення;
• Відплата…

Головне завдання сімейного виховання - допомогти дитині стати компетентною людиною, яка застосовує конструктивні засоби для формування почуття власної гідності і досягнення певного положення в суспільстві.

Бажаю Вам успіхів!

Укладач статті Поліщук О.О. шкільний психолог