Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Чорнобиль... Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Вчителі Ірпінської вечірньої загальноосвітньої школи провели урок пам'яті до 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи. Ми повинні повсякчас нагдувати учням про про Чорнобильську тра­гедію, наголошувати на потенційній небезпеці радіації для усього живого, розповідати про ліквідаторів аварії на Чорно­бильській АЕС, показувати, що чужої біди немає.

Герої Чорнобиля відомі всьому світу. Їхніми іменами названі вулиці, про них написані книжки. У важких умовах вдалося загасити пожежу, попереди­ти її розповсюдження на інші енергоблоки... Суворий екзамен тримали не тільки пожежники, а й транспо­ртники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики, підрозділи охорони, міліції. Усі діяли героїчно, самовіддано.

Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь — знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, вона спричинила трагічні наслідки. Чорнобильське лихо... Радіація... Радіонукліди... Скільки тривоги внесли ці слова у наше життя! З'явилися нові тривоги, і головна з них — майбутнє нашої планети. Біда причаїлася скрізь: і у ґрунті, й у воді, у повітрі, у їжі. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами. Чорний круг невідомо скільки років залишиться неза­гойною раною на лоні природи, закар­бується у серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, влаштовані місця, могили своїх батьків.