Сонце не щодня мені відкрите.
І приходить вдача не щодня.
Але я — поет, і я — цілитель,
І тому не можу навмання
Непростий обов'язок вершити.
Л.Закордонець

Ірпінь та Приірпіння — земля дивовижна, своєрідна і прекрасна. Вже багато років наше місто вважається "зеленою оазою" Київщини. Тут жили і творили митці різних жанрів та напрямків. Багато років тому оселився тут і Леонід Олексійович Закордонець. Поезію ірпінського поета знають і люблять по всій Україні.

В травні в Ірпінській бібліотеці відбувся творчий вечір присвячений 75-річчю митця. На захід завітало чимало прихильників поета: друзі, колеги та небайдужі до поетичного слова. Всі присутні мали змогу  поспілкуватися з Леонідом Олексійовичем, прослухати уривки з його нової книги, взяти участь в автограф та фото сесії.

Вчителі та учні Ірпінської вечірньої загальноосвітньої школи також прийшли привітати поета. Леонід Олексійович є давнім другом нашої школи та частенько "балує" вихованців школи своїми візитами. Душа його лине до стін вечірньої школи не тільки тому, що тут його чекають учні та вчителі, а ще й тому, що саме тут вже багато років працює його прекрасна дружина - Кузьменко Наталія Василівна.

Леонід Закордонець – поет, член національної спілки письменників, лауреат літературних премій ім. Андрія Малишка та Григорія Косинки, заслужений діяч мистецтв України. За фахом лікар. Народився 11 травня 1941 року в селищі Білогір'я Хмельницької області. Писати почав у 10 років, перший його твір був про любов до рідного краю та його людей. Вже у перших творах поета проглядалась туга за справедливістю, чесністю та патріотизмом. Після закінчення школи працював санітаром, потім завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом. Після трьох річної служби у радянській армії поступає до Дніпропетровського медінституту, а через 2 роки за допомогою Олеся Гончара переводиться до Київського медінституту. В містах, де навчався і працював, поет вивчав Україну та душі людей, а свою душу розкриває в поезії. Молодий поет шестидесятник тісно знайомиться з Борисом Олійником, Миколою Вінграновським, Анатолієм Калинчуком, Дмитром Павличком, Володимиром Підпалим, Володимиром Коломійцем, Григором Тютюником та багатьма іншими. Після інституту, 1969 році, отримує направлення у Ірпінь, працює лікарем-терапевтом Бучанської поліклініки, головним лікарем Коцюбинської лікарні. Друкується у різних газетах та журналах. Він пише про те, що його болить, що бентежить і тішить, про все, що небайдуже серцю. Та через гостроту суджень, відкритість душі, щирі вболівання за долю рідного народу його перестають друкувати. І тільки коли Україна стала вільною, його слово знову прийшло до людей. Закордонець переходить на роботу головним лікарем санаторію «Зірка» у Ворзелі. І тільки 2011 році поет посвністю почав займатися творчою роботою.Твори Леоніда Олексійовича покладені на музику. Їм'я поета занесено до Сучасної енциклопедії України.

Насамкінець ювіляр подякував усім за увагу і запевнив, що й досі живе болями й радощами рідної України, свого міста, а твори присвячує його людям, кожним своїм словом стверджує святість людської душі і служитиме ще довго її Величності Поезії.